17.06.2022

Автор: В'ячеслав Халанський

Опубліковано: Новое Время

 

Тимчасове розставання може мати як негативні, так і позитивні наслідки

 

Я давно міркую про це. Тема сімейних стосунків мені здається дуже важливою та ресурсною, особливо під час війни.

Довгострокова розлука на кожного впливає по-різному. Одні пари вирішують розлучитися. Але вони про це думали і до війни, зараз лише щось підштовхнуло їх до остаточного кроку. Інші перебудовують свою систему сімейних відносин, орієнтуючись на спільні цінності любові, поваги, прийняття. Конфлікти та протиріччя у таких парах відходять на задній план. Діти переживають потрясіння, позбавляючись спілкування з батьками. Батьки залишаються в Україні, а мами з бабусями виїжджають із дітьми за кордон. Змінюється система сімейних стосунків. Як ці зміни позначаються на членах сім'ї? Є пари, які думають про розлучення, оскільки емоційне виснаження сягає межі, вони завдають багато болю одне одному, ранять одне одного, але при цьому залишаються разом. Про що це говорить? Спробуймо розібратися з такими питаннями:

1. Як сьогодні війна впливає систему сімейних відносин? Які позитивні та негативні ефекти ми спостерігаємо?
2. Чи може сім'я як система відносин допомогти подолати довгострокове розставання і що для цього потрібно знати та робити?
3. Як навчитися психологічної стійкості на відстані та емоційно зрости в період розлуки?

Сім'я як система або як ми з дружиною встановлювали сідло

На днях ми купили нове сідло для німецького велосипеда нашої дочки. Визнаю, встановити його було нелегко. Увечері ми з дружиною попрямували до місця, де стояв велосипед. Модель цього велосипеда досить складна, конструкція сідла також не проста. Приблизно 15 хвилин ми збирали цю конструкцію. І, як завжди, моя дружина перша зрозуміла, як встановити сідло. Я лише докручував гайки. Ймовірно, якби встановлювати пішов хтось із нас, нічого б не вийшло. Цей простий приклад показує, що стосунки є складною системою.

Будь-яка система складається з тисячі, часом мільйона деталей. Чим більше складових, тим складніша структура. Але сім'я — це не просто складна, а ще й дуже гнучка система, яка може перегруповуватися, перебудовуватися. З одного боку, система прагне гомеостазу, певної стабільності, сталості і захищеності. З іншого боку — закон асиметрії відносин, тобто розбіжність поглядів і позицій, є головним законом для розвитку людини та сім'ї. Наприклад, конфлікт може довгий час замовчуватися, оскільки хтось боїться розриву стосунків, але коли «допекло», люди відверто розповідають про свій біль, образи і вирішують проблему. Конфлікти негативно позначаються на сім'ї, але у мирний час найчастіше вони були у межах норми.

Війна — це форма кризи, яка є ненормативною. Війна — це та криза, яка виходить за межі нашого досвіду та переживань. Війна порушує стабільність сім'ї, викликає відчуття невизначеності, змушує виробляти нові стратегії поведінки. Переїжджаючи на нове місце, люди буквально ціпеніли і не знали, що їм робити далі. Це було відчуття муру. Немає жодних думок та ідей, що робити далі зі своїм життям.

Чи почастішали розлучення під час воєнного стану

Дані працівників відділів ГРАЦС Львівської, Рівненської та Волинської областей Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції склали 125 актових записів щодо розірвання шлюбу. Шлюбів у цей період зареєстровано 3125, тобто у 25 разів більше. Можемо припустити таке:

1. Стресова ситуація, пов’язана з війною, спонукає приймати рішення, які тривалий час відкладалися. З початком Другої світової війни кількість шлюбів також різко зросла — на 250%, за даними JR Woods and Sons, компанії з виробництва обручок. Особливо помітний стрибок стався після Перл-Харбора — на 60% порівняно з тим самим місяцем попереднього року (Mintz & Kellogg, 1988).
2. Сім'я може розглядатися як ресурс для подружжя. Відома фраза царя Соломона говорить: «Двом краще, ніж одному». Чоловіки, які одружилися за тиждень до виїзду на фронт, можуть відчувати підтримку, підкріплену почуттям, що на них чекають.
3. Дослідження показують, що після війни кількість розлучень зростає. Наприклад, у період з 1940-го до 1944 року вона зросла з 16 на 100 шлюбів до 27, при цьому 1 з 6 шлюбів закінчився розлученням у 1940 році і 1 з 4 — у 1946-му (Mintz & Kellogg, 1988). Це можна пояснити, оскільки багато жінок залишалися далеко від своїх чоловіків, і в них з’являлися коханці.

Проте для того, щоб оцінити всі наслідки нинішньої війни для українських сімей, минуло поки що недостатньо часу. Давайте подивимося, що відбувається зараз. Ці дані ґрунтуються на моїй практиці, а також на практиці моїх колег.

Війна та сім'я

Що сьогодні переживають сім'ї та які фактори впливають на їх благополуччя.

1. Почуття небезпеки. Якщо вірити статистиці, 2,3 млн біженців вже повернулися додому. Але ще більша кількість українців залишається за кордоном. У багатьох повернення пов’язане з почуттям небезпеки: що чекає попереду, чи не повториться обстріл і таке інше. Не всі хочуть повертатися, і це створює конфлікт між чоловіками з одного боку та дружинами та дітьми з іншого. Одна моя клієнтка прямо сказала: «Я не хочу назад, оскільки це травматично для мене». Інша, повернувшись до Ірпіня у свій розграбований будинок, сказала: «Я не можу тут перебувати. Психологічно не можу. Я повернуся назад до Іспанії, поки мені не стане краще. Вдома чоловік та двоє старших дітей, але я не готова там жити…»

2. Зміна структури сім'ї. Якщо раніше багато хто жив окремо від своїх бабусь і дідусів, то сьогодні сім'ї живуть разом. Часто це означає, що виникає конфлікт у вихованні дітей чи критика інших аспектів життя.

Багато жінок говорять про те, що діти (особливо маленькі) спочатку після від'їзду за кордон з мамами не хотіли говорити з батьками по відеозв'язку, тікали від екрану. Батько як значуща постать стає менш доступною.

3. Переживання втрати та горювання. Ми всі переживаємо втрати сьогодні. Вони супроводжують нас: це втрата друзів та дому, загибель рідних та близьких. Багато хто мені говорив про те, що з початку війни не плакали до того моменту, коли переїхали в безпечне місце. Тоді прорвалися всі емоції. Ось як одна мама описала свою втрату стосунків із чоловіком (вона з дітьми зараз перебуває в Європі): «Звичайно, ми телефонуємо один одному майже кожен день і намагаємося підтримувати зв’язок, але йому складно зрозуміти, як це бути в чужій країні… Спочатку я скаржилася, як мені важко, потім зрозуміла, що сенсу немає, він не розуміє і йому важко слухати моє скиглення, тому вже майже не розповідаю, яке мені насправді…»

У разі втрати наші емоції сконцентровані на тому, щоб вижити та підтримати себе насамперед, а не ділитися з іншими. Тому убогість емоцій під час горіння може розцінюватися партнером як емоційна байдужість. І це часто є привід для страху, який викликає конфлікт.

4. Більше часу проводимо разом. Ті сім'ї, які виїхали разом, розповідають, що часом не вистачає сил знаходитись постійно в одному просторі. Змінилися умови життя, як зовнішні (квартира, їжа, одяг, друзі, робота, спілкування), так і внутрішні (страх «чи зможу забезпечити сім'ю, чи знайду роботу», побоювання за близьких і рідних). Одна мама сказала: «Іноді емоційні гойдалки, наче впадаєш у дитинство, але треба брати себе в руки, бути мудрою жінкою та підтримувати чоловіка (це непросто)». Все залежить від того, чи є підтримка ще від когось, крім чоловіка, і хтось, хто вислухає та підтримає.

Позитивний вплив розлуки

Я спостерігаю багато позитивних моментів, пов’язаних із розлукою пари. Ми з колегою опитали групу жінок, чоловіки яких залишилися в Україні, і ось що вони наголосили:

1. Сім'ї переживають емоційне зближення. Посилилося почуття цінності одне одного. Якісно інший рівень відносин якого не було до війни.

2. Більше розуміння та згоди. Питання «Як бути далі (з поверненням в Україну, з бізнесом, з пошуком роботи, із зароблянням грошей, з вихованням дітей)» — зараз найактуальніше, ми всі його собі ставимо. Різниця у відповіді це питання часто призводить до конфлікту. Однак багато пар прийшли до розуміння, і їх цінності синхронізувалися, що рідко спостерігалося до війни.

3. Відчуття, що ми є одне в одного, незважаючи на війну. Один чоловік зізнався: «Те, що ми пережили разом, починаючи з підвалу в Бучі і до нашого розставання, тільки зміцнило наш шлюб… Я сердився, висловлював свої почуття, але я вибрав цінність стосунків».

4. Хибні уявлення про шлюб зруйновані. Деякі пари зізналися, що жили в певних ілюзіях та очікуваннях один від одного. Але війна розвіяла багато ілюзій. Реальні відносини — це підтримка та розуміння. Одна жінка зізналася, що розлука допомогла по-новому подивитися на чоловіка та стосунки. «До війни у мене були помилки щодо нашого шлюбу. Я розпочала стосунки з іншим чоловіком і думала, що наш шлюб не розвивається повноцінно. Але війна все розставила на свої місця. Я побачила турботу чоловіка про мене та дітей. Я багато чого переосмислила».

Негативні наслідки

1. Відсутність сексуальних стосунків. Під час війни або виникає надмірне сексуальне збудження, або зникає бажання займатися сексом.

2. Стрес загострює невирішені конфлікти. Одна жінка зізналася, що її чоловік заявив, що хоче розлучитися, 1 березня. То був шок. Як з’ясувалося під час розмови, таке рішення чоловік прийняв ще півроку тому, але не говорив про це. А першого березня написав дружині повідомлення, в якому повідомив про свій намір — і зробив це після відправки дружини за кордон. Це приклад не просто невирішеного конфлікту, а ще й довгострокового відкладання.

3. Емоційне виснаження як симптом вигоряння. Ми знаємо, що виснаження це більше, ніж втома. Ми сьогодні виснажуємося від п’ятихвилинного перегляду новин. Стрес настільки очевидний, що впливає на тіло. Багато хто зізнається, що пучками випадає волосся, один чоловік прокинувшись виявив, що у нього випали брови, часто починаються проблеми із зубами і так далі. Ми дбайливо витрачаємо свої емоційні ресурси. Виснажені люди мало можуть дати одне одному. Тому ми говоримо про турботу про своє психічне здоров’я.

4. Кожен по-різному справляється зі стресом. Чоловік може сказати дружині: «Та скільки можна плакати та страждати» або «Ну чого ти боїшся, давай…» Але важливо розуміти, що кожен по-різному долає стрес. Чоловік, працюючи у компанії у Львові, розповів, що начальник вирішив перевести їхній інший офіс, який знаходиться у Миколаєві (на той момент його бомбардували), пояснюючи це тим, що там співробітники більше сконцентровані на роботі, ніж у Львові.

5. «У мене все нормально». Коли люди так говорять і при цьому не дозволяють собі плакати і горювати, вони лише посилюють внутрішню напругу, яка може призвести до зриву. Коли мені розповідають, що стався зрив, я питаю: «Розкажіть, як ви висловлювали свої почуття до цього?» Як правило, до емоційного зриву люди пригнічували свої почуття та не виявляли їх.

Що ми можемо зробити, перебуваючи в розлуці

Я хочу запропонувати підхід, який орієнтований на збільшення власного емоційного ресурсу та розуміння моделі стресу. Ми знаємо, що стрес має три стадії: стадія тривожності (психіка при цьому слабшає), стадія резистентності (звикання до стресу та адаптація) та стадія виснаження (коли можливості людини відповідають вимогам ситуації напруги протягом тривалого часу). Під час стресу відбувається оптимізація організму, і ми стаємо орієнтованими на те, щоб вижити. При цьому наше розуміння ситуації звужується (стає тунельним). Якщо ми зробимо все для того, щоб самостійно набирати ресурс і піклуватися про себе, це дозволить подолати стрес, розширить розуміння можливостей і більше прояснить зони невизначеності. Цей підхід показав свою ефективність. Ось деякі кроки:

Якщо між вами напруга:

1. Постарайтеся трохи розслабитися і дайте один одному час прийти до тями. Кожному важливо знайти більше опор та підтримки. Подбайте про себе.
2. Почніть оцінювати рівень стресу за десятибальною шкалою, де 10 — високий рівень стресу, 0 — низький.
3. Знайдіть можливість поговорити з кимось про свої переживання.
4. Якщо у вас є непорозуміння щодо переїзду або інших питань, знайдіть психолога, щоб допоміг подолати ці розбіжності.

Якщо ви відчуваєте внутрішню напругу:

1. Практикуйте діафрагмальне дихання. Воно допомагає активувати парасимпатичну нервову систему, яка відповідає за розслаблення організму.
2. Ритуали. Робіть те, що ви завжди робили, наскільки це можливо у новому контексті (чай, їжа, фізичні вправи, душ).
3. Здійсніть ревізію своїх ресурсів. Визначте свої сильні сторони:

• Які в мене здібності та таланти? Як я можу їх застосувати?
• Чого в мене ніколи не відібрати?
• Що мені приносить радість і натхнення?
• Що в мене виходить найкраще?

Насамкінець хочу нагадати знамениту фразу: «Боже, даруй мені смирення прийняти те, що я не можу змінити, мужність — змінити те, що можу, і мудрість, щоб відрізнити одне від одного…»