Чому складно працювати під час війни та що з цим робити
Автор: В'ячеслав Халанський
Вперше опубліковано: Новое Время
Ми всі, хоч би де жили зараз, — учасники бойових дій
Перші два тижні війни ми з сім'єю швидко виїжджали з Бучі, а потім з Ворзеля. Як і всі, ми переживали величезний шок через початок воєнних дій. Потім моя робота як психолога продовжилася. І виявилося, що багато українських біженців насилу повертаються до роботи.
Інга працює в IT-компанії та активно жертвує на потреби ЗСУ. Під час розмови вона зізналася: «Я не можу працювати звичні шість годин. Співробітники частково залишилися в Україні, а частково виїхали за кордон і вони також скаржаться, що не можуть працювати повноцінно. Я не знаю, що з цим зробити».
Про це кажуть інші мої клієнти: «Я хочу піти з роботи. Зараз вона не приносить мені жодного задоволення» або «Мені не вдається зосередитися на роботі, тому що я постійно дивлюся новини і не можу від них відірватися». Деякі скаржаться: «У нас почастішали конфлікти між співробітниками з різних питань, і налагодити робочий процес стає дедалі складніше».
Ми всі — учасники бойових дій
Хоч би де жили зараз, ми всі — учасники бойових дій. Це величезне напруження. Цікавий феномен спостерігався у тих, хто переїхав за кордон — вони часто говорили про те, що спочатку хотілося спати і відчувалася надмірна втома (але, разом з тим, треба було йти реєструватися, шукати роботу, влаштовувати та відвозити дітей до школи). Перед цим багато хто добирався з дітьми до кордону кілька діб і простоював на кордоні годинами — ця накопичена втома і виражалася в бажанні відіспатися.
Також сильне емоційне виснаження викликає перегляд новин. Я пам’ятаю, що після того як уперше побачив світлини з Бучі, приблизно два дні не міг вільно говорити. Буча — моє рідне місто, там загинули знайомі, і таке відчуття, ніби забрали частину мене. Потрібен час і психологічна енергія, щоб журитися, злитися, ненавидіти, а також піклуватися про себе.
Не кидати себе за жодних обставин
Зважаючи на те, що ми витрачаємо сили та енергію, ми маємо навчитися поповнювати їх. Я зараз прошу клієнтів самостійно визначити, що забирає їхні сили та енергію, наскільки продуктивна їхня діяльність, чи допомагають вони іншим. Зверніть увагу ось на що:
1. Скільки часу ви витрачаєте зараз на роботу? Спробуйте зрозуміти, багато це для вас чи мало. Інга зізналася, що працювати по шість годин тепер просто не має можливості: багато домашніх обов’язків і більше часу стало йти на відновлення сил.
2. Чи стежите ви за тим, скільки спите? Один клієнт прямо сказав мені: «Я не сплю. Я волонтер і не сплю вже два тижні. Але тепер він скаржиться, що готовий кинути волонтерство і поїхати світ за очі. А на запитання, що він хоче робити у зв’язку з усім цим, відповідає: «Я не знаю… я не можу припинити допомагати…» Сон важливий для того, щоб ви могли бути ефективними у допомозі. Важко заснути, оскільки хочеться контролювати ситуацію через перегляд соціальних мереж і є страх пропустити щось важливе, як це було у багатьох з нас, поки ми сиділи в підвалах і укриттях. Сон — це час для того, щоб перестати контролювати і відпочити.
3. Усвідомте, що зараз ваші зобов’язання перед роботодавцями, хоч у якій би країні ті були, мають гнучкий графік. Інга казала, що її керівники — з іншої держави і дуже обов’язкові. Однак під час розмови з’ясувалося, що вони чудово все розуміють і самі говорять про те, що в умовах війни немає чітких термінів.
4. Спробуйте записувати ввечері, що ви зробили за день. Ви здивуєтеся, але ви робите набагато більше, ніж тримаєте у своїй свідомості. Інга зізналася, що весь час хоче робити більше і більше, проте ця вимога до себе значно виснажує її сили.
Деякі рекомендації, як працювати під час війни
Важливо зазначити, що у кожного своя специфіка роботи. Також важливо розуміти, що кожен має різний психологічний ресурс. Одна клієнтка зізналася, що докоряє собі за те, що мало робить, живучи у Львові, оскільки її начальник каже, що люди у Чернігові працюють по сім годин на день. Однак вона не може так працювати і виникає додаткове напруження.
- Спробуйте визначити, скільки годин ви можете реально працювати щодня.
- Поговоріть зі керівництвом про ваш стан. Поділіться тим, як ви переживаєте такий графік роботи. Важливо, щоби між вами було розуміння.
- Звертайте увагу, як стосунки з близькими впливають на вашу роботу. Коли клієнти кажуть, що нічого не хочеться, я прошу їх розповісти про стосунки у сім'ї. Під час війни загострилися невирішені внутрішні конфлікти. Ключ війни відкрив поклади агресії, які накопичувалися роками, і тепер вони вихлюпуються назовні та знищують усе довкола, створюючи ефект випаленої землі. Але приховані болі краще виливати не в соціальні мережі чи взаємини з колегами, а в розмовах із психологом.
- Складайте розклад дня. Можливо, ви втратили дім або живете зараз у некомфортних умовах, але спробуйте відновити звичний вам життєвий графік, наскільки це можливо. Намагайтеся також щодня робити пробіжку або виходити на прогулянку.
- Продовжуйте адаптуватися до нових умов. Багато українців скаржаться на те, що не можуть знайти підхоже житло або зазнають складнощів з оформленням усіх необхідних документів. І це так. Але продовжуйте складати плани на день і досягайте якихось намічених цілей. Нехай це буде зовсім небагато, але робіть щось, що має хоча б невеликий сенс.
- Намагайтеся скорочувати час, проведений у соціальних мережах. Нехай це буде по 15−20 хвилин вранці та ввечері, але бережіть себе від інформаційного зараження.
- Не втрачайте надію. Надія це те, що нам потрібно завжди і за будь-яких обставин. Спробуйте відповісти на запитання: на що я сподіваюся зараз? Що дає мені надію і як ця надія підтримує мене? Інга розповіла, що створює нові проекти, щоб люди продовжували отримувати зарплату, та допомагає нашим ЗСУ. А компанія, де вона працює, багато жертвує для підтримки переселенців. Це чудове джерело надії — вкладати у людей.
Висновок
Вибирайте щадний робочий режим. Не тисніть на себе, зберігайте баланс між здоровим напруженням і відпочинком. Ваша робота зараз — це невелика частина життя. Багатьом українцям треба зрозуміти, де вони житимуть, як забезпечити освіту дітям. Ми всі сподіваємося, що ворог буде знищений, а ми зможемо спокійно продовжити жити в Україні. Це велика мета. Але кожен може робити у своїй ситуації щось цінне і важливе, наприклад, працювати. І нам важливо пам’ятати, що це також спосіб наблизити нашу перемогу та відновлення.