10.01.2020

Щасливі люди – хто вони? (відгук на книгу «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву»)

Книга Аньєс Мартен-Люган – не наукове видання про дослідження щастя. Тут ви не знайдете фірмових порад від експерта, якій знає, як подолати депресію. Скоріше, ця книга про те, як нелегко вийти з депресії, пережити втрату та припинити бідкатись.

Сюжет. Діана, молода жінка трохи за тридцять, втратила чоловіка та доньку у автокатастрофі. Після їхньої смерті Діана переживає депресивні відчуття: живе сама, робота набридла, нікого не хоче бачити, крім друга Фелікса, навіть батьків; примусово «вилазить у світ живих людей», оскільки закінчується їжа. Відчуття болю таке сильне, що протягом двох років після похорон Діана жодного разу не відвідувала цвинтар, щоб знов не пережити цей біль. Речі загиблих також неторкнуті. Все залишається так, як було раніше. Ніби відображає замороженість душевного стану Діани. Потім вона їде до Ірландії, після чого повертається додому іншою людиною. Сидячи в улюбленому кафе, вона побачила назву: «Щасливі люди». Що ж вплинуло на «розмороження» Діани?

Мені хотілось повертатись до читання саме через тон автора: він в деяких моментах нудний та простий, але зваблює своєю аурою миру навіть тоді, коли зруйнований внутрішній всесвіт людини, яка втратила найдорожче у житті

Подорож в Ірландію та стосунки з чоловіком на ім’я Едвард. Загиблий чоловік Діани хотів переїхати в Ірландію працювати. Тож в кабінеті Коліна вона на мапі із заплющеними очима обирає маленьке місто в Ірландії – Малранні. Може, це була ще одна спроба опинитись біля коханого, оскільки перед тим, як вирішити кудись помандрувати, Діана запитала себе: «Де знайти спокій і мир, щоб опинитися віч-на-віч із Коліном та Кларою?» Ніби біль сам шукав шлях, куди треба йти, як течія річки. І як же добре, що не було поруч тих, хто сказав би: «Ти можеш бути сильною». Або: «Скільки можна сумувати?» і т.п. Депресія – це не той стан, коли треба вказувати, що робити. Це «країна», в якій існують зовсім інші правила.

Діана приблизно півроку прожила в маленькому місті Малранні. Там вона зустріла Едварда. Цій зустрічі та розвитку їхніх відносин присвячено більшу частину книги. Цікаво, що саме цей чоловік, з яким у них була спочатку обопільна неприязнь, і допоміг Діані повернутись до себе. Едвард був справжнім. Він теж переживав біль розлучення з коханою дівчиною. Після її зради він закрився від будь-яких стосунків з жінками. І саме в цей період Діана оселилася у тому ж готелі, де жив він.

Відчуття Едварда були схожі на біль Діани. Після того, як вони більше зрозуміли одне одного, то почали проводити разом час як друзі. Згодом ці відчуття переросли в щось більше – близькість. Але тут повернулася колишня дівчина Едварда. Це було наступне випробування для обох.

Діана зрозуміла, що не готова, аби Едвард зайняв місце Коліна. Вона вирішила повернутись до роботи. Робота стає місцем, де вона хоче бути. Дивитись на людей та розуміти: щасливі люди п’ють каву та читають книжки, бо у них є бажання бачитись та спілкуватись.

Сюжет як на мене банальний, але може він і відповідає характеру переживань Діани та її внутрішньому стану. Мені хотілось повертатись до читання саме через тон автора: він в деяких моментах нудний та простий, але зваблює своєю аурою миру навіть тоді, коли зруйнований внутрішній всесвіт людини, яка втратила найдорожче у житті.

Отож, якщо ви п’єте каву та читаєте книжки, ви – щаслива людина? Чи погоджуєтесь ви з цим?

Але не так все було просто, як хотілось би це побачити.