24.09.2019

В’ячеслав Халанський

«Пастка-22» — це не лише новаторське впровадження гумору в американський післявоєнний романтизм. Це сатиричний жарт про те, що у будь-якому випадку ви приречені на поразку. Чи варто це читати? Варто.

Роман Джозефа Геллера «Пастка-22» (англ. Catch-22) показує зворотній бік війни, зокрема людей, які не просто виконують накази «згори», а хочуть зрозуміти пов’язаний із цим абсурд. Незважаючи на те, що йдеться про військову базу Повітряних сил США у 1942–1944 роки, смерть та страждання, водночас ми бачимо багато гумору та екзистенційного жаху в стилі Кафки, еротичні сцени та глибокі почуття, абсурд, хаос та структуру.

У 2003 році роман «Пастка-22» зайняв одинадцяту позицію у списку «200 кращих книг за версією BBC», складеного за результатами опитування, в якому взяли участь біля мільйону людей.

Читаючи книгу, я все думав, чому Гарпер Лі сказала, що «...це єдиний роман про війну, якій має сенс читати». Або чому ВВС News визнали «Пастку-22» однією із впливових книг ХХ століття.

Головну ідею Геллера я зрозумів так: проблемна ситуація, єдине рішення якої заперечується самими правилами цієї проблеми, і означає «Пастку-22», або абсурдну ситуацію, яка не має рішення. Наприклад, ми загубили річ — це є проблема. Щоб її вирішити і знайти пропажу, потрібні окуляри. Однак їх просто немає.

Про що сюжет книги? Головний герой — американський льотчик Йоссаріан, його база розташована неподалік узбережжя Італії у Середземному морі. Він ненавидить війну, перебуває у депресії, симулює психічні розлади і посилається на правило № 22, яке звільняє божевільних пілотів від вильотів. Йоссаріан в жодному разі не слабка людина. Він бачить, як «у нас один воює та вмирає, а десятеро збагачуються та живуть у своє задоволення». Йоссаріан вже виконав належну кількість вильотів і сподівається нарешті відправитися додому, але командир підвищує норматив ще на декілька десятків, аби вислужитися перед своїм керівництвом. Навіть військовий капелан стає інструментом для досягнення цієї мети. Єдина надія для Йоссаріана уникнути цього — правило № 22. Але він починає розуміти, що це — пастка, оскільки на нього може посилатися лише психічно здорова людина, яка бажає жити і не бажає загинути.

Це комедія на межі жаху. Сміх породжує жах, а жах — сміх. І це має свій ефект — ти хочеш прочитати цей роман ще раз.

Тим часом у бойовому вильоті помирає друг Йоссаріана Нейтлі. Розуміючи безвихідь свого становища, Йоссаріан біжить до Риму, де його пізніше заарештовують. Коли поліція повертає втікача на базу, він отримує від командира пропозицію відправитися додому. Але якою ціною? Від Йоссаріана вимагають визнати правильність дій з боку керівництва, тобто виправдати надмірну кількість вильотів, проти яких він так довго боровся. Або військовий трибунал. Індивідуальне рішення «не літати» не є егоїзмом чи слабкістю Йоссаріана. Погодившись на пропозицію командування, він зрадить себе та інших льотчиків, які можуть загинути через надмірну кількість вильотів. Йоссаріан вирішує втекти у нейтральну Швецію, де це безглуздя завершиться для нього.

Для Геллера війна — це не тільки абсурд бюрократії, кожен його персонаж та світ навколо пронизані дурістю. Це комедія на межі жаху. Сміх породжує жах, а жах — сміх. І це має свій ефект — ти хочеш прочитати цей роман ще раз.