04.01.2020

Це відбулося зовсім нещодавно зі мною в Єгипті. Натовпи туристів бігали по торгівельному центру Soho. Одні – щасливі й задоволені – повільно, як каравани верблюдів, гуляли мармуровими доріжками. Інші – напружені й зосереджені – бігали з магазину в магазин з пакунками сувенірів. Я ходив й спостерігав за людьми. Спілкувався з продавцями. З ними можна попити чай, і тоді вони нададуть добру знижку. Але мені цікаво було просто погуляти.

Ідучи центральною вулицею Soho, ви неодмінно зайдете у критий павільйон, де можна затишно сісти на білосніжних стільцях, з кальяном чи без, й слухати чудову музику. Я звернув увагу на мати й дочку. Вірогідно, з України. Дівчині хотілося зробити фото з кальяном. Під час зйомок вона посміхалася. А коли мати віддавала величенький смартфон, дочка гнівалася й просила зробити фото знову й знову, вигадуючи різні пози з кальяном. Їй щось не подобалося. Врешті дочка обурилася й пішла, мати за нею. Неподалік я побачив молоду пару. Іноземці. Розслаблено спілкувалися, посміхалися, жартували. У великому павільйоні були лише вони. Дивно щебетали, як дві пташки. Я подумав: який же контраст! Як же так навчитися жити, щоб життя текло поруч і ми по життю?

Я хочу побажати собі та вам йти по життю, як караван верблюдів. Ідіть плавно, рівно, спокійно та з гідністю верблюда.