16.05.2020

В суботу в Україні відзначали День науки. Це особливе для мене свято. Воно пов'язане з людьми і важкою працею. А ще це привід з вдячністю згадати своїх вчителів і наставників. 

Коли я навчався у Харківському національному університеті, на мене сильно вплинула Ірина Володимирівна Кряж (нині завкафедрою прикладної психології). Вимоглива до дочності даних дослідження, адже числа важливі. І взагалі там прекрасні люди. Пам'ятаю, як видатний викладач Олена Феліксівна Іванова довго дивилася на мене, коли видавала завдання, а потім спитала: «Ви завжди такий серйозний? Ви майже не посміхаєтеся». А я тягнув на червоний диплом... Тільки зараз я зрозумів, про що вона.

У аспірантурі я з глибокою повагою згадую Олесю Юріївну Осадко та її кураторство у розробці діалогічної моделі для підготовки майбутніх психологів. Це було важко.

Альфрід Ленгле і Олександр Баранніков ─ мої Вчителя у психотерапії. Після знайомства з Ленгле розумієш, що таке наука в контексті психотерапії. 

Зараз, коли ми проводимо наукові дослідження з колегами з різних країн під керівництвом кураторів з Гарварда, Стенфорда і Гонконга, я розумію, як же це прекрасно ─ дивитися на світ очима вченого.

Ось такі спогади у мене пов'язані з Днем науки. Хоча наставників ─ мама мія, скільки їх було...