09.03.2019

Автор: В'ячеслав Халанський

Вперше опубліковано у Новое Время

Діти, які вміють розуміти свої емоції, здоровіші фізично, краще навчаються у школі й ладнають з друзями

Першу частину тексту читайте тут

Оскільки мотивація дитини тісно пов'язана з емоціональною сферою його особистості, давайте розглянемо, як розвиваються емоції. На думку доктора Меган Оуенс, кажучи про емоціональність дитини, ми повинні звернутися до поняття емоціональної саморегуляції. Йдеться про здатність керувати своїми почуттями, реагуючи на обставини у прийнятний для соціуму спосіб та вміло проявляючи при цьому емоції. З роками емоційна саморегуляція вдосконалюється й ускладнюється. 

У чотири роки більшість дітей починає використовувати стратегії, орієнтовані на усунення тривожних зовніншіх подразників. Вони закривають очі, коли лякаються чогось, й затикають вуха, коли чують гучний шум. 

Після десяти років діти регулярно застосовують більш складні стратегії емоційної саморегуляції. Їх можна розділити на дві загальні категорії: ті, що орієнтовані н а прояв емоцій та вирішення проблем, і ті, що орієнтовані на укріплення «Я» дитини, з такими факторами, як простір, захист та опора, тоді функція прояву емоцій буде вільно реалізовуватися у діалозі з орієнтацією на опанування емоцій. Якщо ж не створювати у дитини відчуття безпеки, вона буде пригнічувати свою агресію, злість, і це стане звичною поведінковою реакцією при стиканні з труднощами. 

Одного разу ми з дружиною звернули увагу на дивну поведінку наших дочок після повернення зі школи. Вони були незвичайно активні, навіть агресивні. Так тривало якийсь час. Я не знаю, як вдається вчителям напоумляти дітей, аби вони не розповідали вдома про те, що відбувається з ними у класі, але так вже почала формуватися їхня соціально-орієнтована установка. ОЯкось ввечері після тривалого спілкування дочки раптом зізналися, що вчитель під час перерви не дозволяв виходити у коридор. При цьому, що це був третій клас. Як вам? Коли я запропонував дівчатам поговорити з ним, вони запротестували: «Не треба, а то він нас вилає». 

Самоконтроль впливає на успішність індивіду більше, ніж IQ, соціально-економічний статус або сімейне середовище

У відносинах з вчителем агресія й злість подавлялися, і лише вдома дівчатка змогли відкрито поговорити про свої почуття. У дітей з'являвся контроль над відчуттями, але через страх перед вчителем функції саморегуляції виявилося недостатньо для прояву «Я» дитини, її «можу». Створення належних умов створює передумову для цього прояву, а саморегуляція при цьому спрямовує у досягненні мети. Однієї саморегуляції без формування «можу» недостатньо.

Як показують дослідження прогнозування успішності дитини, важливою якістю емоційної регуляції є самоконтроль. Вчені тестували групу школярів, а потім проводили повторне тестування по досягненні ними 30-річного віку. Виявилося, що самоконтроль впливав на успішність індивіду більше, ніж IQ, соціально-економічний статус або сімейне середовище. Діти з більш високим рівнем самоконтролю були також здоровіші, заробляли більше й рідше мали проблеми із законом або алкоголем. 

Однак, аби контролювати і висловлювати свої емоції, дитина має навчитися розуміти й приймати їх. Згідно теорії дискретних емоцій, кожна з первинних емоцій еволюціонувала так, аби служити конкретним цілям й мотивувати нашу поведінку. Так, смуток заторможує мислення й дії, примушуючи замислитися про втрату, про важливе. Гнів нас прискорює, мобілізуючи й викликаючи прилив крові до усіх частин тіла. Раніше він був необхідний для боротьби за виживання, а сьогодні сприяє боротьбі іншого роду – відстоювати порушені права або мобілізуватися для захисту від майбутніх загроз. Наприклад, коли моя дочка не може виконати домашнє завдання, вона сильно злиться (висловлює гнів). Однак при більш глибокому розумінні її гніву виявляється, що вона боїться отримати погану оцінку і потім отримати покарання від нас, батьків. Коли ми з дітьми разом намагаємося описати їхні почуття й зрозуміти їхню природу, вони заспокоюються. 

Американська академія педіатрії радить батькам не використовувати сучасні технічні засоби, аби заспокоїти або пом'якшити негативні емоції дитини. Серед іншого, американські вчені висловлюють «стурбованність через те, що використання аудіовізуальних засобів для заспокоєння дітей може ускладнити встановлення обмежень для їхньої поведінки й відбирає у дітей здатність регулювати власні емоції».

Аби розвивати самоконтроль і емоційний інтелект, дітям потрібен досвід проживання своїх емоцій та практика їхнього прийняття. 

Оскільки ми визначили емоції як те, що мотивує дитину жити своїм життям, батьки й вчителя можуть допомагати дітям розуміти свої почуття. Доктор Джон Готтман виявив чотири типу реакцій батьків на дитячі емоції. 

1. Ігноруючі батьки вважають емоції дитини неважливими й намагаються швидко їх усунути (примусити замовкнути), для цього вони часто переключають їхню увагу на щось інше. 
2. Осуджуючі батьки вважають, що негативні емоції слід подавляти, тому карають за їхній прояв. 
3. Ліберальні батьки приймають усі емоції дитини, але не можуть допомогти їх зрозуміти й встановити правила, які б обмежували поведінку. 
4. Батьки, які навчають емоційному самовираженню, з розумінням й без невдоволення ставляться до негативних емоцій дітей, використовують емоціональний досвід як можливість встановити зв'язок, допомагають дитині розрізняти види емоцій й вирішувати щоденні питання. 

Дослідження Готтмана показують, що діти батьків, які допомагають своїм синам і дочкам зрозуміти свої емоції, фізично здоровіші, краще навчаються у школі й успішніше ладнають з друзями. 

Вкладайте зусилля в те, аби допомогти дітям краще розуміти себе, а не примушуйте їх досягати цілі, які важливі лише для вас

П'ять кроків до того, аби зрозуміти дитині розуміти свої емоції

 

Крок 1: Розпізнавайте, які емоції переживає дитина.

Батьки, які навчають дітей розуміти свої емоції, усвідомлюють власні почуття й відкриті до емоцій дітей.

 

Крок 2: Розглядайте емоції як можливість для взаємодії й навчання.

Дитячі емоції не являються чимсь неприємним або провокативним. Навпаки, це можливість встановити контакт з дитиною й через ці непрості переживання навчити її розуміти себе й інших.

Крок 3: Слухайте й приймате почуття.

Приділяйте дитині усю свою увагу, слухаючи, як вона емоційно виражає себе. Реагуйте на почуте – показуйте дитині, що ви розумієте її почуття. 

Крок 4: Назвіть її емоції.

Вислухавши дитину, допоможіть їй зрозуміти власні емоції. Для цього проговоріть це вголос. 

Крок 5: Допоможіть дитині вирішувати проблеми ртак, аби не виходити за межі припустимої поведінки. 

На думку Джона Готтмана, батьки застосовують ці принципи лише на 20–25%. Часто вони повертаються з роботи втомлені, хочуть розслабитися біля телевізору, пограти у PlayStation або поскролити стрічку соцмереж. Замість цього почніть практикувати перераховані кроки. Вкладайте зусилля у те, аби допомогти дітям краще розуміти себе, а не примушуйте їх досягати цілі, важливі лише для вас. Адже ви не хочете, щоб ваша дитина почала навідуватись до психотерапевта вже на першому курсі університету зі словами: «Я взагалі не знаю, чого я хочу і що я тут роблю...»