«In Cold Blood»: другий бік доброчесності
30.09.2019
«In Cold Blood», «З холодним серцем», «Холоднокровне вбивство» — книга американського письменника Трумена Капоте примусила мене відчути оніміння і водночас багатство життя. «Там і тоді» стали «тут і зараз».
Історія, яка відбулася 15 листопада 1959 року в преріях міста Холокоб у штаті Канзас, раптом ожила зі своїми героями і перемістилася у мою країну, у мій дім. Герої стали близькими. Ось дім Клаттерів, простий всередині, зі скрипучою підлогою з дошок й вікнами, що виходять на прерії та золотисті поля пшениці. Ось підвал, де все відбулося. Ось магазин, куди перед вбивством Клаттерів заїхали Пері Сміт й Дик Хікок, аби вибрати мотузки для чотирьох мертвих дорослих людей. А ось камера смертників, де по сусідству з Пері і Диком сидить Лоуел Ендрюс — «наймиліший хлопчик в Уолкоті», двадцяти років, що застрелив одного дня матір, батька й сестру. А ось і шибениця, приготована для Пері та Діка, вбивць Клатерів. В кінці книги втомлений Капоте ходить по тихому будинку Клатерів перед зйомками фільму. Здається, що його втома переросла у хронічну журбу. Минуло вісім років, як Клатерів немає в живих, та й Пері з Диком мертві, а дім, по якому ходить Капоте. викликає втому від спогадів. Геній Капоте проявився в усій літературній повноті й дослідницькій доскональності. Мені здається, якби не було в цій книзі так багато особистого, вона не змогла б так зачіпити читача. Автор провів аж п'ять років у Холкомбі, обзавівся багатьма друзями. Залишається спитати: що ж переживав сам Капоте? Чому присвятив понад п'ять років праці над книгою? Про що вона? Вбивства здійснюються часто, що ж хотів передати геніальний Трумен Капоте, окрім документалістики, яка описує факти злочину 1959 року?
...захоплений жах перед бридотою і гармонією світу
В «Нью-Йорк таймс» промайнула замітка про вбивство родини Клатерів у глухомані, в Холкомбі, у Канзасі, де жоден поїзд не зупинявся, а пошту викидали на ходу в мішках. У цього вбивства не було мотиву. Клатери — чиста за моральними принципами сім'я, їхня християнська доброчесність була відома усім в окрузі. Герберт Клатер, сорока восьми років, фермер у чудовій фізичній формі, з прекрасними бізнес-перспективами, благочестивий чоловік і батько. Його дружина Боні останні шість років страждала на депресію, але очікувала операцію на хребті, в результаті якої сподівалася отримати полегшення; це єдиний неспокій містера Клатера. Ненсі, дочка Герберта і Боні, була улюбленицею усього Холкомба, і їх син Кеньон, тихоня-вундеркінд. У портреті родини Клатерів усе ясно і визначено, просто до сплощеності. Це все. Але вбити їх не могли за наївну простоту. Усіх чотирьох знайшли зв'язаними, кожен з кулею в голові. Ненсі і Боні були вбиті у своїх постілях, а Герб і Кеньон — у підвалі дому. Докази практично були відсутніми, лише два відбитки від чобіт. Злочинці забрали 43 долари — усю готівку в цьому будинку. Більше нічого невідомо.
Перша частина книги описує родину Клатерів. Потім загадкове вбивство. Наступна частина — розслідування і відповідь. Цікаво, що відповіді, де детально описаний процес злочину, а також історії вбивць Пері Сміта й Діка Хікока, присвячена більша частина книги. Здавалось би, ну ось же знайшли вбивць. Страта, й крапка. Але не у Капоте.
До викриття негідників прийшли не споро. Слідчий Д'юі оголосив винагороду у 1000 доларів тому, хто надасть будь-які відомості по цій справі. Виявилося, що сидячи в тюрмі Дік дізнався від сокамерника про сейф з грошима в кабінеті Герберта Клатера. Вийшовши на волю, він дзвонить Пері й каже про безпрограшний варіант. Коли Пері і Дік увійшли в будинок, зв'язали усіх членів родини і наказали показати сейф, Герберт спантеличено каже, що «сейфу ніякого немає...». Не бажаючи залишитися у дурнях, нелюди вирішують вбити безневинних жертв.
Пері — самотній мрійник. Марив він про золото і славу у Лас-Вегасі. З Пері Капоте було нелегко знайти спільну мову. Але, вірогідно, саме зв'язок з Пері знаходив відголос у Капоте, який, на відміну від Пері, досягнув усього на той момент, але був таким же самотнім, як і невдаха Пері.
Капоте показав другий бік доброчесності, за одну мить близькі сусіди раптом починають боятися одне одного й не довіряти, глибока самотність захована по той бік благополуччя.
Що ж Капоте хотів показати? Детально розслідуване вбивство? Ні, звісно. Це справа слідчих і частково його. Характер вбивць і те, як мотиви вбивства ховаються у вихованні? Не зовсім так. Коли читаєш книгу з питанням: «І що?.. І що тепер?..» А дивіться, книга завершується приходом слідчого Д'юі на могилу Клатерів, де той зустрічає подругу Ненсі, Сью. Вони розмовляють. І роман завершується їхнім прощанням: «Потім Д'юі по алеї йшов додому, залишаючи за спиною здоровезне небо, шепіт вітру і похиленого пшеничного колосся». Що?! Книга, на яку Капоте витратив п'ять років тяжкої праці, вісім тисяч сторінок зібраного матеріалу. Заради чого все це? — залишається запитати. Я погоджуся з проникливим поглядом Дмитра Бикова, що це «захоплений жах перед бридотою і гармонією світу». Гармонія родини Клатерів й бридота життя Пері і Діка. Капоте постійно порівнює: спочатку Клатерів і Пері з Диком, а в кінці роману, поки вбивці очікують на страту, жителі Холкомбу розпродають майно Клатерів, згладжуючи зі світу їхній слід в історії маломістечкового поселення. Капоте показав другий бік доброчесності, за одну мить близькі сусіди раптом починають боятися одне одного й не довіряти, глибока самотність захована по той бік благополуччя.