27.06.2019

 

Автор: В`ячеслав Халанський

Вперше опубліковано у НВ

Коли цінність життя залежить від успіху, смисли вислизають — і ми відчуваємо розгубленість і тривогу

Депресія і тривога, про яку сьогодні говорять все більше — це плата за прагнення успіху. Епоха успіху пов’язана зі всепоглинаючим трудоголізмом. Робота — це все, а особисте життя — ніщо. Все більше людей проводить на роботі по 60−70 годин на тиждень. Вони розучилися вибудовувати відносини, створювати сім'ї, — тільки випадковий секс з партнером за домовленістю. А ті, у кого є рідні, усвідомили, що їм нема про що спілкуватися. Залишилися тільки робота і прагнення успіху. 

Спочатку досягнення і успіхи в кар'єрі заворожують, але потім вони витісняють все інше. Ми опинилися на піку утилітарного сприйняття життя: сенс має тільки те, що корисно і приносить успіх.

Як ми втратили особисте життя в гонитві за успіхом

Депресія як плата за успіх і трудоголізм найбільш яскраво проявилася в інсталяції Трейсі Емін Моє ліжко. У 1999 році перед очима приголомшених поціновувачів мистецтва в британській галереї Tate Britain постало ліжко художниці в період її депресії. Зім'ята ковдра на простирадлах із жовтими розводами, клубок брудних панчох, використані презервативи, сигаретні пачки, алкоголь, труси з менструальними плямами, тести на вагітність. Постіль — не місце відпочинку з білосніжними хрусткими простирадлами. Моє ліжко — місце відчаю, шторму і самотності. Саме такий стан психолог Ален Еренберг назвав «втомою бути собою». Інсталяцію продали на аукціоні Christie’s за 2,5 мільйона фунтів.

Особисті проблеми нестерпно більше терпіти на самоті

Чим же ця робота заслужила таке визнання публіки?

По-перше, особисті проблеми нестерпно більше терпіти на самоті. Моє ліжкоознаменувало епоху, в якій інтимне може бути доступно громадському. Як дотепно зауважив актор і режисер Пітер Устинов: «Це вільна країна, мадам. У нас є право розділяти ваше усамітнення в громадському місці».

По-друге, в прагненні до автономії і самореалізації ми залишилися віч-на-віч з проблемами, причому вони, виявляється, у нас спільні. На думку Еренберга, цей поворот стався ще в 1983 році: тоді якась Вівіан оголосила мільйонам телеглядачів, що її чоловік Мішель страждає на передчасне сім'явививерження і що вона ніколи не відчувала задоволення від сексу з ним. З того моменту всі ток-шоу стали вікном у світ людини, і з’ясувалося, що нас всіх об'єднують одні й ті ж проблеми. Індивідуальна культура, що породила такі поняття, як «досягнення»,«успіх», «самореалізація», обходиться нам тоннами антидепресантів.

По-третє, особистого життя більше немає. Воно стало частиною громадського. Якщо сьогодні ви зустрічаєтеся з другом, колегою, знайомим, вам нема про що говорити. Ви все вже знаєте з соціальних мереж. Видима частина життя сприймається як усе життя. Ми переконуємо себе в тому, що це так і є. Блакитні води на Мальдівах, галасливий вечір з друзями, нова стратегія в компанії — це все. Одна моя клієнтка, працюючи на керівній посаді в престижній компанії, сказала: «Ніхто не знає, що я переживаю. Вони не уявляють, з якими проблемами я борюся і чого боюся насправді».

Ми живемо в епоху втоми

«Ліжко» вже давно перестало бути місцем відпочинку і відновлення сил. Це — місце боротьби з безсонням і самотності, місце невдалого сексу через тривогу і напругу. Бажане і спокійне місце змістилося, тепер це офіс. Робота — те місце, де я відчуваю себе впевнено. Багато моїх клієнтів говорять про те, що не знають, чим зайняти свій час вдома, субота та неділя тягнуться. Ми вміємо заробляти гроші, але ми не знаємо, як розвивати глибокі відносини. Через змішування особистого і громадського, роботи й особистого життя, досягнення успіху і цінності життя наша культура отримала цілий набір різних видів втоми і страхів. «Ти повинен бути першим». «Запропонуй ідею краще, ніж твій колега, і тоді поговоримо про підвищення». «Якщо ти не досягаєш певної планки, ти — лузер». Звідси беруться буллінг, моббінг (бажання бути на вершині соціальних сходів), емоційне вигорання (потреба відповідати статусу і забути про свої почуття), депресія (важливіша оцінка інших, а не те, чого я хочу). Я детально описав про страхи у зв'язку з втратою себе у своїй новій книзі «Солнце внутри как жить своей жизнью несмотря на страх».

Одна моя клієнтка, молода красива жінка, довгий час лікувалася від панічних атак. Ми простежили витоки формування психологічного механізму панічних атак і виявили, що домінуючою в родині була мати, яка очікувала досягнень від дочки. Постійно вчитися, ані хвилини відпочинку, повинна скласти іспити, вступити до хорошого ВНЗ, влаштуватися на престижну роботу. При цьому батьки заклали у дочки установку «типовинна» без усвідомлення «чого ти хочеш?» У підсумку вона завжди робила те, що вважала за свій обов’язок. Надмірні вимоги до себе виснажили її настільки, що призвели до депресії з вираженими панічними атаками і тривожним розладом.

Я думаю, що кульмінацією епохи Мого ліжка, самотності і гонитви за успіхом стала торішня книга Отесси Мошфег Мій рік відпочинку та релаксу. Головна героїня, 20-річна красива блондинка з багатої сім'ї, за допомогою медикаментів намагається заснути на цілий рік і тільки зрідка прокидається, щоб поїсти і сходити в туалет.

Роман Мошфег — це ще один голос втомленої культури, що лежить на Ліжка Трейсі Емін, діагноз епохи екзистенціальної порожнечі. У мій кабінет часто приходять виснажені гонитвою за успіхом люди. Вони зляться на себе за те, що витрачають час не на роботу, а на себе; медичне обстеження і здоровий сон перестали бути для них важливим пріоритетом, бути особистим. Коли цінність життя залежить від успіху, ми втрачаємо смисли — і відчуваємо розгубленість і тривогу.

Як же знову знайти сенс?

Британський психоаналітик Джош Коен у своїй книзі Not Working: Why We Have to Stopвиступає проти культури успіху і закликає вчитися у нероб. Ніхто не сперечається з тим, що потрібно заробляти гроші і забезпечувати собі хороший відпочинок або освіту. Але в невпинному русі вперед ми втрачаємо діалог з собою.

Ендрю Барнс, виконавчий директор новозеландської компанії Perpetual Guardian, провів експеримент зі скорочення робочих днів до чотирьох на тиждень. В результаті:

•  співробітники відчували себе на 20% щасливішими;
•  продуктивність праці зросла на 20%;
•  рівень стресу персоналу знизився з 45% до 38%;
•  баланс між роботою та особистим життям виріс з 54% до 78%;
•  почуття зацікавленості роботою зросло з 68% до 88%.

Ендрю Барнс повертає «ліжку» його справжнє призначення. У людей повинне знову з’явитися особисте життя. Причому право на особисте життя передбачає шанобливе ставлення до іншої людини в її унікальності.

Я хочу підкреслити тонку грань між бажанням мати автономність і «втомою бути собою». Індивідуалізм приніс багато хорошого в наше життя. Зсув ціннісного вектора в бік самореалізації можна розглядати і як позитивну тенденцію: люди стали більше думати про свої особисті потреби і самовираження, підвищилася роль особистої незалежності, свободи вибору і пошуку себе. Але є і зворотний бік: егоїзм і готовність «іти по головах» заради своїх цілей, гедонізм у поганому сенсі слова.

Сьогодні часто кажуть про отримання задоволення як цілі. Вільний ринок, велика кількість вибору, доступність надмірного різноманіття товарів сприяють цьому. Однак споживання матеріальних благ не замінює нам сенс, а стає ерзацом повноцінної їжі. Різноманітність можливостей, що розкриваються лише загострює пошук свого особистого сенсу і цінності, що пред’являють до нас більш жорсткі вимоги, ніж будь-коли. Потрібно бути сильною особистістю, щоб кожного дня багаторазово робити той чи інший вибір, приймати рішення, які відповідають автентичній установці. Наша втома з’являється через ланцюжок безглуздих і непотрібних нам дій.

На закінчення хочу навести уривок з приголомшливого роману Томаса Манна Будденброки, в якому описано руйнування життя і сімейного бізнесу трьох поколінь як ціну втрати екзистенціального сенсу. Можна сказати, що головний герой Манна — це герой Отесси Мошфег, що шукав своє «ліжко», але, на жаль, так і не знайшов його.

«Томас Будденброк відчував себе безмірно втомленим, пригніченим. Того, що йому дано було досягти, він досяг і прекрасно усвідомлював, що вершина його життєвого шляху вже пройдена, якщо тільки, поправляв він себе, на такому пересічному і низинному шляху можна взагалі говорити про вершини… Пусто було у нього на серці: він більше не виношував ніяких планів, не бачив перед собою роботи, якій можна віддатися з радістю і натхненням…»

---

1Основание для данного утверждения мы находим в работах французского социолога Алайна Эренберга) (см. его работу: The weariness of the self: Diagnosing the history of depression in the contemporary age, with a preface by Allan Young. Montreal: McGill-Queen’s University Press.). Также в работе «Not Working: Why We Have to Stop» психоаналитика Джоша Кохена (Josh Cohen) и работу Альфрида Лэнгле и Ингебора Кунз (Ingeborg Künz) «Leben in der Arbeit?: Existentielle Zugänge zu Burnout-Prävention und Gesundheitsförderung».

2Один из плодотворных эксперементов связи между работой и личным благополучием смотрите в исследовании новозеландской компании Perpetual Guardian - https://4dayweek.com/

3Это дословная цитата клиентки.

4См. - https://www.artsy.net/article/artsy-editorial-tracey-emins-my-bed-ignored-societys-expectations-women

5Alain Ehrenberg (2009) The weariness of the self: Diagnosing the history of depression in the contemporary age, with a preface by Allan Young. Montreal: McGill-Queen’s University Press. Читайте - До критичного аналізу депресії за А.Еренберґом: «Недуга у суспільстві». Керрін А. Якобс.

6Детальніше см. работы Рональда Инглхарта, Хельмута Клэгиса и Ульриха Бека. В послевоенный период главными ценностями были материальное благополучие и физическая безопасность. Изменение ценностного вектора в сторону самореализации или индивидуализации, с одной стороны, рассматривали как положительную тенденцию (стали больше думать о своих личных потребностях и самовыражении, повышается роль личной независимости (individual autonomy), свободы выбора и поиск себя), а с другой, как растущую форму эгоизма и готовность «идти по головам» ради своих целей, гедонизм в плохом смысле слова (А. Лэнгле). Так, консерваторы считают подобную смену ценностных парадигм упадком и настаивают на возврате к авторитарности и традициям.

7См. работы француского социолога Alain Ehrenberg.

8См. исследование - https://4dayweek.com/

9См. книгу My Year of Rest and Relaxation by Ottessa Moshfegh.

10Режим доступа - http://soc.univ.kiev.ua/sites/default/files/library/elopen/inglehart_welzel.pdf

11Более подробно см. книгу Вячеслава Халанского «Солнце внутри: как жить своей жизнью, несмотря на страх. Психологические зарисовки» - http://arhe.com.ua/product/solnce-vnutri-kak-zhit-svoej-zhiznju-nesmotrja-na-strah-psihologicheskie-zarisovki/