04.06.2021

Автор: В'ячеслав Халанський

Вперше опубліковано: Новое Время

 

Довгий робочий день, конфлікт між роботою та сім'єю, а також економічна незахищеність токсичні для співробітників і шкідливі для компанії

Ніщо не чіпляє в темі вигоряння так сильно, як особисті історії. Коли співробітник каже: «Я маю в день опрацювати близько 80 електронних листів, відповідати на дзвінки й виконувати безліч інших обов’язків, які від самого початку не були проговорені. Це мене руйнує. Я не можу прокинутися в суботу і сплю весь день у неділю. У мене немає часу на себе», – з мого погляду, це насильство. Нам би хотілося це назвати м’якшим і презентабельнішим словом, можливо, науковішим, але жодне інше визначення не відобразить усього того жаху, який переживає вигоріла людина.

«Ми очікуємо від вас більшого, вам доведеться більше працювати, вам доведеться довше працювати, вам доведеться брати на себе більше обов’язків… Але, вибачте, ми не можемо найняти більше людей, ми не можемо платити вам більше, ми не можемо надати більше ресурсів, яких ви потребуєте». Вам доводилося чути таке на роботі?

У Стенфордській бізнес-школі провели опитування серед співробітників. 61% із них заявили, що стрес на робочому місці підірвав їхнє здоров’я, а 7% були в результаті госпіталізовані. У Китаї від перевтоми гине до 1 мільйона осіб на рік. Люди буквально вмирають за зарплату.

У 2018 році вийшла книга професора Вищої школи бізнесу Стенфордського університету Джеффрі Пфеффера «Померти за зарплату: як сучасний менеджмент шкодить здоров’ю персоналу й результативності компаній – і що нам із цим робити». Це провокативна книга, у якій описані загальні риси сучасного менеджменту. Довгий робочий день, конфлікт між роботою й сім'єю, а також економічна незахищеність по суті токсичні для співробітників і шкідливі для компанії, завдають шкоди залученості, збільшують плинність кадрів і руйнують фізичне й емоційне здоров’я людей.

Часто співробітники бояться сказати про те, що їх перевантажують, через страх утратити роботу.

Не обов’язково працювати у вугільній шахті чи на будівництві, на риболовецькому судні або нафтовій вишці, щоб зазнавати руйнівної для здоров’я, а, можливо, і небезпечної для життя напруги. Просто поговоріть із менеджером, котрий обіймав керівну посаду у сфері фінансів, про те, як величезне робоче навантаження, розраховане на кількох співробітників, вимагало частих безсонних ночей і в підсумку призвело до алкогольної й наркотичної залежності. Або з заглибленим у процес телепродюсером, чиє прагнення розповісти історію закінчилося збільшенням ваги на 30 кг через те, що не було часу правильно харчуватися чи займатися спортом. Або з фахівцем із маркетингу, який отримав рецепт на антидепресанти через тиждень після приходу на роботу.

Ці люди не є винятком – такі ситуації поступово перетворюються на норму. У кожній галузі повно подібних історій, і пов’язані з цим витрати як для співробітників, так і для їхніх компаній, величезні й продовжують зростати. У книзі «Померти за зарплату» Пфеффер розкриває жахливу правду про сучасне трудове життя: така управлінська політика не сприяє підвищенню продуктивності або прибутку, навпаки – знижує продуктивність праці та збільшує витрати на охорону здоров’я. Померти за зарплату – це гучний заклик до громадського руху, спрямованого на забезпечення стійкості людини. Пфеффер ясно дає зрозуміти, що робоче середовище так само важливе, як і те, у якому ми живемо, й у своїй книзі показує, як ми можемо зробити наші робочі місця здоровішими й кращими.

Є шість стратегічних сфер, на які Пфеффер радить звернути увагу, щоб людина не вигоріла:

1. Робоче навантаження. Часто робочі завдання є нечітко проговореними спочатку і згодом зростають. При цьому всі справи, які потрібно зробити, просто неможливо виконати, тому що у вас недостатньо ресурсів: не вистачає часу, людей, інструментів, щоб завершити завдання і зробити це добре. Цей фактор веде до виснаження, стресу та вигоряння. Але іноді він не найважливіший.
2. Контроль. Скільки автономії, права голосу, вибору, простору для маневру є у співробітника для якісного виконання роботи за появи нових обставин у його робочій ситуації? Чи він обмежений і не може приймати необхідні рішення? Дослідження показують: чим більше автономії у співробітника, тим менше вигоряння.
3. Винагорода. І мова не тільки про матеріальну винагороду у вигляді зарплати, бонусів, пільг. Виявляється, навіть більшу важливість має отримання соціальної винагороди – визнання. Важливо, щоб хтось – безліч людей або навіть одна людина — помічав, що ви робите, і давав вам знати, що він уважає, що це круто, що потрібно робити більше таких речей. Або говорив, що у вас класна ідея, або дякував вам за те, що ви тут і рятуєте всю команду. Герберт Фройденберґер, засновник теорії вигоряння, уважав, що відсутність винагороди грає важливу роль у вигорянні.
4. Спільнота. Четвертий фактор має стосунок до оточення на робочому місці – тих людей, із якими ви постійно перебуваєте в контакті. Це ваші колеги, підлеглі, начальники, постачальники, клієнти — усі, із ким ви маєте справу на роботі. Що відбувається на цьому рівні? Важливо перебувати в такому оточенні, де є підтримка, взаєморозуміння, здатність працювати разом і можливість покладатися на колег. Але нерідко зустрічається й інший варіант: токсичне оточення. «Мені подобається моя робота, але я не можу перебувати поруч і з цими людьми в моєму підрозділі або команді, тому що «це не мої люди».
5. Чесність. Їй не так часто приділяють увагу, але виявляється, що іноді цей фактор дуже важливий. Це стосується різноманітних внутрішніх політик, процедур, практик організації, у якій ми працюємо, – наскільки чесно їх упроваджують. Чи отримують просування по службі або нові можливості певні люди, які виконують певні функції, чи це відбувається залежно від того, хто з ким краще знайомий, а не хто що робить.
6. Цінності. Це те, що надає сенс роботі, яку ми виконуємо, дає відчуття, що «воно того варте», що ми міняємо світ на краще. «Я дійсно вірю в це, я цим захоплений». Це те, що дозволить вам рухатися вперед за часів усіляких труднощів. Тут важливо з’ясувати, чи присутнє це у вашій роботі, або ж існує конфлікт цінностей і проблеми з етикою.

Зараз, працюючи над книгою про вигоряння, я аналізую інтерв'ю співробітників різних ланок, і можу сказати, що ці шість складників постійно згадують вигорілі люди у нас в Україні. Часто співробітники бояться сказати про те, що їх перевантажують, через страх утратити роботу. Така робота перетворюється на використання громадян. При цьому, на жаль, досі можна зустріти думку керівників: «Вигорілий співробітник – неправильний співробітник, а отже, його потрібно звільнити».