10.09.2020

Автор: В'ячеслав Халанський

Опубліковано: Новое Время

 

Той, хто щасливий, зробить щасливими й інших... Як чудово, що нікому не треба чекати ані хвилини, перед тим як почати покращувати світ.

Ганна Франк, «Щоденник молодої дівчини»

Не знаю, як вам, а мені інколи доводиться докладати зусиль, щоб боротися з негативними думками й уникати зайвої тривоги. 2020 рік приніс і продовжує приносити непередбачені виклики: коронавірус, загострення економічних і політичних проблем. Але я запитую себе: чи можу я подивитися на світ позитивніше? Можливо, розмова про щастя — це те, що всім нам сьогодні необхідно.

Вітер змін

У нашому суспільстві відчувається вітер змін. Ми все більше говоримо про почуття й емоційне здоров’я. Чоловіки, круті і непохитні, розповідають про свої болі, про кризу стосунків у сім'ї. Відносно недавно принц Гаррі і принц Вільям вперше після загибелі принцеси Діани заговорили про те, як смерть матері вплинула на їхнє ментальне здоров’я. Принц Вільям зізнався, що відключив свої емоції майже на двадцять років — і це серйозно вплинуло на все його життя.

Ми стали більше думати про свій внутрішній світ, про те, що відчувають інші. Нинішній вітер змін — це нова, м’якша культура.

У 2008 році президент Франції Ніколя Саркозі заснував міжнародну комісію з основних показників економічної діяльності і соціального прогресу. Її завданням було виробити критерії оцінки відповідних змін, не спираючись на ВВП країни. Як наслідок, основним показником економічного розвитку суспільства було запропоновано вважати «якість життя».

У січні 2019 року прем'єр-міністр Нової Зеландії Джасінда Ардерн звернулася до світових лідерів у Давосі. Вона оголосила, що її кабінет поставив собі за мету доброут жителів країни, і саме цей критерій стане основним при формуванні бюджету країни.

«Якщо ми значно багатші, ніж попередні покоління, то чому ми не набагато щасливіші?»

Водночас стара культура, орієнтована на зовнішні досягнення, продовжує домінувати. В її фокусі — хороші оцінки, престижна робота, високий дохід і гідний партнер. Ця культура принесла багато користі, але також і стресу. Люди замислюються: «Якщо ми значно багатші, ніж попередні покоління, то чому ми не набагато щасливіші?»

У приголомшливій книзі Річарда Лейарда Happiness описується парадокс: за останні 50 років ми не стали щасливішими, незважаючи на збільшення доходу майже вдвічі. Одна з найбільших дослідницьких організацій у Чиказькому університеті опублікувала дані про кореляцію особистого доходу і рівня щастя з 1956 до 1998 року. Починаючи з 1995 року рівень доходу злетів, як повітряний змій під час пориву вітру, проте рівень щастя, з легкими коливаннями, так і залишився на рівні позначки $6 000.

Взаємозв'язок між доходом і емоційним благополуччям існує. Одне з недавніх досліджень психолога Даніела Канемана та економіста Ангуса Дітона це підтверджує. Однак взаємозв'язок переривається після того, як річний дохід перевищує $75 000. І це лише одне зі свідчень того, що добробут проявляється за своїми правилами, дотримуючись власних законів.

Три види щастя

Дослідники виділяють три види щастя:

1. Щастя як отримання задоволення (саме те dolce vita, веселе і радісне життя). Максимальна кількість задоволення, розтягнута і посилена в часі та просторі. Мінус цієї моделі: до задоволення звикаєш, як до морозива.

2. Щастя як поглинання улюбленим заняттям. Виховання дітей, робота, любов… При цьому час пролітає непомітно. Ви входите в так званий стан «потоку» (за визначенням Міхая Чіксентміхаї) або евдемонічної поглинення (за визначенням Аристотеля).

3. Щастя як осмислене життя. Гарне життя настає тоді, коли час зупиняється. Тут, на відміну від другої моделі, ми зосереджуємося на служінні чомусь більшому, ніж ми самі. Таким чином реалізується трансцендентний досвід буття.

Дослідження показують, що за наявності другого і третього виду щастя, перший приходить автоматично. Прагнення до задоволення не впливає на задоволеність життям. Найдужче впливає прагнення до осмисленості. Таке розуміння щастя дещо штучне, тому прийнято говорити про суб'єктивне благополуччя. Сьогодні є безліч достовірних методик, які дають можливість його виміряти.

Два кейси

Останні 3,5 місяця я співпрацював з міжнародними компаніями в Україні й одночасно займався своїм проєктом з дослідження прощення спільно з Гарвардським і Гонконгським університетами. Співпраця припала на період пандемії коронавірусу. Як і в Україні, ситуація в США і Гонконгу непроста. Особливо це позначилося на адміністративній роботі — через закриття багатьох офісів. Але ось на що я звернув увагу. Клімат відносин у країнах зовсім різний. Уточню, що напруження було як у нас, так і там. Але підхід до важких завдань, а, головне, ставлення до співробітників, кардинально відрізняється. Тут ти відчуваєш себе використаним, там — відчуваєш, що тебе поважають. Саме це я називаю двома різними культурами, описаними вище — старою і новою.

Домінантна культура залишається надконкурентною. Її мета — успіх у порівнянні з іншими людьми або компаніями. За такого підходу не йдеться про загальне щастя, а лише про задоволення особистих потреб. Модель м’якої культури пропонує турботу про себе, але ми отримуємо більше загального благополуччя, роблячи внесок у щастя інших. У цій моделі конкуренція цінна в правильному контексті.

Другий приклад — з моєї психотерапевтичної практики. Чоловік і дружина прийшли на терапію, щоб подолати взаємне нерозуміння. Дружина дуже багато працює, це займає 90% її життя. Вже працює на двох посадах і незабаром може з’явитися третя. Виснаження, недосипання, високе напруження вимотали її настільки, що немає жодної енергії на особисті стосунки. До того ж виснажена не тільки вона, але й її сім'я, рідні. Як ви розумієте, ця жінка не та людина, яка в неділю ввечері біля телевізора радісно каже своєму чоловікові: «Дорогий, я так хочу завтра піти на роботу». Повірте, ні вона, ні її чоловік, ні її діти, ні, я думаю, її підлеглі не відчувають радості від цієї роботи. Врятувати співробітників, сім'ю або себе? Я дивився на пару, яка прийшла до мене, і думав: «Скільки болю і важких почуттів ховається за оболонкою сильної людини…».

Коли нещасний один член суспільства, нещасні й ті, хто його оточує. Тому щастя — це порятунок для нашої культури.

Як з’явилася наука про щастя?

Добра новина в тому, що вітер змін ознаменував новий етап розвитку людини. Він ґрунтується на принципах науки про щастя. Коли я опановував курс Наука про щастя в Єльському університеті, то був здивований тим, що існує вибудувана модель благополуччя.

Наука про щастя з’явилася в межах позитивної психології американського вченого Мартіна Селігмана (уточнимо, що позитивна психологія досить опосередковано стосуєтья «позитивного мислення», ідеології, яка каже: посміхайся, думай про хороше — і все налагодиться). Це експериментальна наука, яку цікавлять тільки факти. Вона вивчає, за яких умов людина відчуває себе більше щасливою, а за яких — менше. Позитивна психологія якраз і аналізує відмінність між просто «жити» і «жити добре». Якість життя можна підвищити, лише усунувши всі негативні фактори. Гарне життя — це щось більше. Так, наприклад, через призму позитивної психології змінився погляд на поняття здоров’я. Відсутність хвороб не свідчить про здоров’я людини і, тим паче, про її щастя. Здоров’я — це щось більше, ніж відсутність хвороби.

Оптимістичні люди, як свідчать дослідження, мають низку переваг: вони ініціативніші, енергійніші, рідше впадають у депресію.

Приблизно 20 років тому Мартін Селігман запропонував абсолютно новий погляд на розуміння таких питань, як щастя і добробут. Вивчена безпорадність — це психічний стан, коли зв’язок між зусиллям і результатом не відчутний, що породжує вчинений песимізм. Селігман з колегами відкрив, що безпорадність — це стан депресії, коли людина відчуває безсилля, пригніченість, втрату інтересу до життя. Ми це переживаємо, коли нам дають завдання, яке неможливо виконати.

Однак під час експериментів Селігман звернув увагу на те, що дві третини піддослідних не піддавалися ефекту вивченої безпорадності, тобто, в умовах складних обставин одні люди виявляються стійкішими за інших. І тоді перед дослідниками постало питання, що відрізняє цих людей від тих, хто переживав безпорадність. Виявилося — оптимізм як форма мислення і поведінки. Суть його полягає в особливому стилі пояснення причин невдач або успіхів.

Оптимісти:

1. Успіхи приписують собі, а невдачі — збігу обставин.

2. Впевнені, що успіху можна досягти в будь-якому місці, а не локально.

3. Вважають, що якщо не вдалося сьогодні, то вдасться завтра. Продовжують робити спроби знову і знову.

Песимісти:

1. Успіхи приписують збігу обставин, а невдачі — собі.

2. Думають: «Саме в цьому місці (у цій країні) у мене був успіх, в іншому місці не буде».

3. Думають: «Це сталося тільки сьогодні, видався вдалий час. Іншим разом так не вдалося б».

Оптимістичні люди, як свідчать дослідження, мають низку переваг: вони ініціативніші, енергійніші, рідше впадають у депресію. Результати їхньої діяльності зазвичай виглядають солідніше, вони справляють краще враження на оточуючих і, що особливо важливо, частіше радіють життю і перебувають у гарному настрої, що привертає до них інших людей.

Жити сьогоднішнім днем

Одного разу до мене на терапію прийшла молода викладачка французької мови. Її головне запитання звучало так: «Чи якісний я викладач і як мені впоратися з тривогою?» Ці думки затьмарювали все її життя: стосунки з чоловіком, дітьми, подругами. Вона казала: «Мені легше прийняти, що я погана людина, ніж поганий учитель. Я хочу виконувати роль хорошого вчителя і боюся з неї вийти, опинившись поганим учителем». Ми почали прояснювати факти, застосовувати психологію оптимізму: визначили її сильні сторони, подивилися відгуки учнів, згадали позитивні події в її житті і що саме було добре.

Як і у випадку, коли відсутність хвороб ще не означає здоров’я, дівчина не відчувала себе щасливою. Якість життя було порушено. Однак за допомогою психотерапії вона докорінно змінила ставлення до себе. Навчилася помічати позитивні відгуки своїх клієнтів, прояснила ставлення до себе з боку керівника, і виявилося, що вона даремно сумнівалася і накручувала себе. Радості в житті ставало все більше. Виросла якість уроків і впевненість у собі. Ми вчилися помічати позитивні факти в її житті. Жити сьогоднішнім днем, а не паттернами з минулого. І врешті-решт побачили, як це дивовижно.

Помічати позитивне — це вчитися жити реальністю, звільняючись від тривог минулого і майбутнього. І не чекати гіршого: «Я не зможу оплачувати оренду квартири, в мені розчарується начальство, роки минають, а люди похилого віку менш щасливі, ніж молодь…». Останнє, до речі, спростовується дослідженнями: виявилося, що у молодих вище інтенсивність всіх емоцій, але на ставленні до життя це не позначається.

Такий підхід допоможе зберігати оптимізм, позитивніше дивитися на світ і ставати щасливішими — підвищуючи тим самим загальний рівень добробуту.

Висновок

Надійні дані міжнародних досліджень свідчать про те, що існують перевірені інструменти для збільшення рівня щастя. Поставте собі запитання: ви більшою мірою оптиміст чи песиміст? Як ви бачите свої обставини життя? Що б ви хотіли змінити у своєму характері і своєму житті, щоб поліпшити його якість? Наприклад, ви можете навчитися піклуватися про інших людей. Або визначити для себе значущу мету. Спробуйте відкрити в собі сильні сторони і постійно їх розвивати. Вчіться проживати кожен момент вашого життя.