26.02.2021

 

Зараз пишу книгу про емоційне вигорання. Тема зацікавила, коли я сам пережив вигорання кілька років тому. Я помітив, що в нашому суспільстві вигорівший стан сприймається майже як норма. Часто чую: «Робота – це моя пристрасть, робота для мене – це все». Ще можна почути від працедавців: «Якщо ти вигораєш, значить, ця робота не для тебе». Я не погоджуся з цими твердженнями і вважаю, що до роботи треба ставитися як до обов'язку, а не як до захоплення. Робота стала майже релігією. Цікавий парадокс: хоча рівень життя підвищився, комфорт став доступнішим, технологічні інновації полегшили працю і зробили її ефективнішою – люди працюють БІЛЬШЕ, а не меньше.

Які на те є причини?

По-перше, очікування, що робота дасть сенс життя. По-друге, сучасна людина не вміє користуватися дозвіллям, не вміє насолоджуватися вільним часом. «Революція дозвілля» так і не наступила. По-третє, ми ідентифікували покликання з роботою, а це далеко не так. Сенс і покликання не завжджи співпадають з роботою. Пам'ятаєте, як філософ Сенека дає пораду своєму другу, римському чиновнику Серену, який жаліється, що висока посада не приносить користі, оскільки не дозволяє прославитися. Серен шукає чогось захоплюючого і значимого, але все безрезультатно. Сенека радить йому зосередитися на обов'язку.    

В першу чергу наш обов'язок в тому, аби краще пізнавати себе і світ навколо, ставати усвідомленою людиною. Нам забили голови переліком прав, звели обов'язки до набору зовнішніх правил (мінімальних і малозмістовних). А як щодо обов'язку бути свідомою і зрілою людиною? Як щодо обов'язку працювати над собою? 

Як наслідок:

• нема часу на якісне спілкування одне з одним
• вільний час обтяжує
• ми знаємо про свої права і обов'язки, але забуваємо про особистісну зрілість, здатність приймати відповідальні рішення, працювати над собою, жити усвідомлено.

Як у вас справи з вільним часом? За відчуттями – його достатньо чи мал?