08.09.2022

 
Тиждень тому я відвідав Берлін, де зустрівся із своїми колегами з різних куточків світу. Я й раніше там бував, але зараз інтуїція підказувала: щось відбудеться. Сідаю на швидкий потяг до Airport Schiphol. Потім у літак, і за півтори години опиняюсь в Flughafen Berlin Brandenburg. Далі сідаю в приміський поїзд та опиняюсь у самому центрі міста. 

Перше, що помічаю, стоячи перед білим будинком, де ми оселилися – це невеличкі таблички, занурені у асфальт. На них – імена та прізвища євреїв, які жили в цьому домі до 1943 року. Дивні у мене були відчуття всі чотири дні, коли знаходився в будинку. 

Виходжу на прогулянку та несподівано потрапляю на живе нагадування про Бучу (а ми з сім’єю жили в Бучі і втекли звідти від війни). У центрі інсталяції – справжній, розстріляний солдатами рф згорілий автомобіль, на якому 53-річна Таміла Міщенко, її 14-річна донька Ганна та ще дві жінки – Жанна Камєнєва та Марія Ільчук – намагалися втекти з окупованої Бучі в Київській області. Якщо ви не знали про цю історію, можна почитати тут. Чим довше дивився на те, що залишилося  від автомобіля, тим складніше було стримувати сльози. Німці підходять до пам'ятника та уходять з якоюсь подавленістю. 

Ще більше мене вразило місто біля Гумбольдського університету. Саме тут 10 травня 1933 року під керівництвом Геббельса понад 25 тис. книг було спалено. Ще Ерих Кестнер казав: «Я стояв біля університету, затиснутий з усіх боків студентами, кольором нації, одягненими у форму штурмових загонів, дивився, як вогонь лиже обкладинки наших книг, і слухав сальні тиради цього дрібнотравчатого брехуна. Похоронний вітер віяв над містом». 

Де би ви не були в Берліні: чи це будинок на площі Вердершер Маркт – резиденція Герінга, чи Рейхстаг, чи Бранденбурзькі ворота – вся ця історія повстала у вигляді війни в Україні. Зараз є так звані системи фільтраційних таборів, які є місцем знищення української нації, розстріли мирного населення, відродження російського фашизму є тими реаліями, яких так сильно хотіли запобігти німці. І мене є відчуття, що німцям, та й в цілому Європі, дуже важко прийняти той факт, що фашистська ідеологія практично повернулась. Німці взагалі по-своєму проживають всі ці історичні події. 

 Я зловив себе на тому питанні, яке задавав собі Гюстав Гільберт у книзі «Нюрбергський процес очима психолога». Він рік прожив разом із підсудними: Герінг, Ріббентроп, Гесс, Кальтенбруннер, Штрайх та інші. Та за мету собі ставив зрозуміти, що спонукало людей ставати до лав нацистів і робити те, що вони робили. Я вважаю, що це зараз є підручником для розуміння багатьох феноменів, які зараз проявляються.  

Тому Берлін та його історія, саме Берлін під час війни в Україні став для мене чимось живим та сучасним.