24.04.2018

Переді мною сидів чоловік років 40. Одягнений у темно-синій костюм. Доглянута зачіска. Перстінь підкреслював його сильні руки. Коли він заговорив про свою проблему, його лицьовий нерв напружився й затремтів. Я відчув, як легка напруга передалася й мені. Здавалося, клієнт бореться з чимсь, що більше за нього, й побороти ЦЕ він ніяк не міг.

– Зради не було… Хоча що таке зрада? Почав він.

– Що непокоїть Вас? уточнив я.

– Я не можу впоратися з бажанням піти від дружини.

– Що Ви маєте на увазі?

– У мене є дружина, діти. Але є й вона жінка, до якої мене тягне. Я не раз приймав рішення залишити дружину і пити до неї.

– Що утримує Вас від рішення зробити це?

– Я відчуваю, що зраджу дружину, завдам болю їй та дітям… Вона така добра до мене. Я не хочу її зраджувати.

– Але інша Ваша частина хоче це зробити… Хоче зрадити?

– Так, сухо і зі злістю сказав чоловік, стиснувши свої сильні руки.

Він раптом згадав… Згадав, як їх з матір’ю зрадив батько, пішовши до іншої жінки. Саме зрадив – так він пояснив це собі, коли був дитиною. Він згадав, як його кинув найближчий чоловік – його батько. КИНУВ. ЗРАДИВ. Усвідомлення пройняло його, як блискавка. Саме ці два слова були супутниками усе його життя. Вони тінню відображалися у стосунках з партнерами по бізнесу, з друзями, з дружиною, навіть з дітьми, що дорослішають.

Він втомився жити з впевненістю, що його кидають і зраджують… А тепер і він...